Фашизація Європи

Авторитаризм – режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівецьмісцевого самоврядування, застосуваннярепресійітерору. Крайня форма авторитаризму —тоталітаризм.

Тоталітаризм – система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності якекономікаігосподарство,культура,виховання,релігія

Фашизм – (відітал.Fascio — «зв’язка», «об’єднання») — різновид політичного режиму, а такожрадикальнаавторитарнаімперіалістичнаідеологія, характерними ознаками якої є сильнийкульт особи,мілітаризм,тоталітаризм,імперіалізмта ідея постійноївійний панування. Самоназва правого руху вІталіїпідБеніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.

Нацизм – політична ідеологія, яка булаполітичною доктриноюкерівництваНімеччини(у часиТретього рейху), а також у деяких інших країнах. Світогляд, що ставить на чільне місце в світі певну націю (расу або народ) і ратує за використання репресивних заходів по відношенню до іншої частини людства.

Персоналії

Б. Мусоліні – італійський політичний діяч, фашистськийдиктаторІталіїз1922по1943роки. Він сконцентрував усю владу в своїх руках як дуче (вождь) Фашистської партії.

 А. Гітлер – політичний та державний діячНімеччини,рейхсканцлервід1933до1945року, провідникНаціонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини(НСДАП), один із ідеологівнаціонального соціалізму.

Ф. Франко – військовий і політичний діячІспанії, фактичнийдиктаторвід1939до своєї смерті у1975році,генералісимус. Також відомий під титуломКаудільо.

Фашизація Італії

Виникнення фашизму

• Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів (ремісників, торгівців і т. д.) і селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі.Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Фашисти сповідували ідеї підпорядкування всіх інтересів країни державі та нації.
• Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що охопили всі прошарки італійського суспільства.
• На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх обіцяла, але не дала Антанта. Восени 1919р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло виникненню навколо фашистів ореола патріотів.
• Весною 1921р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження “великої нації” почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники організували загони “народних сміливців”, які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. \
• У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні (дуче — вождь).

 Прихід фашистів до влади

• У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись “нейтралітетом” Ватикану, співчуттям короля Віктора-ЕммануїлаІІІ, висунув вимогу передати фашистам владу.
• 30 жовтня 1922р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив до Рима та очолив уряд (“похід на Рим”). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії та встановлення фашистської диктатури.

 Фашизація країни

• Перші успіхи фашистів забезпечили їм симпатії більшості населення. Муссоліні поспішив це закріпити на виборах.
• Був прийнятий новий виборчий закон, за яким партія, виграє і набирає більше 25% голосів отримує 2/3 місць у парламенті.
• Успіх фашистів на виборах 1924 р. було поставлено під сумнів опозиційними партіями (комуністична, соціалістична, частина лібералів), які утворили “Авентинський блок”.
• Щоб розчистити шлях до одноосібної влади Муссоліні вдався до рішучих дій. Поштовхом до фашизації країни стала “справа Маттеоті”. Один з лідерів опозиції Джакомо Маттеоті 1 червня 1924 р. виступив у парламенті з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювання мандатів депутатів-фашистів. Через 10 днів його було викрадено і вбито. Але король не усунув Муссоліні від влади‚ як того вимагала більшість населення.
•  «Авентинський блок»назнак протесту залишив парламент, сподіваючись, що таким чином буде паралізовано роботу парламенту і будуть призначені нові вибори. Але цього не сталося. Муссоліні оголосив, що піднімається друга хвиля «фашизму» і висунув гасло: “Вся влада фашистам!”.
• По країні почались погроми опозиції. За відсутності опозиції Муссоліні провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав право одноосібно видавати декрети.
• У 1926 р. в країні була встановлена однопартійна система. Політичне життя завмерло
• Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна система(у 1934р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства).
• Поза владою дуче залишалась лише церква, на конфлікт з якою дуче не наважувався, бо більшість італійців були ревними католиками. У 1929р. Муссоліні уклав договір із папою римським(конкордат) (Латеранські угоди), згідно з яким утворювалася держава Ватикан; католицька церква отримала ряд привілеїв.
• У 1929 р. до Італії докотилась економічна криза.
• Щоб подолати кризу Муссоліні вдався до ще більшого одержавлення всіх сторін життя суспільства.

 Веймарська республіка в Німеччині

Німецька революція

• Німецька революція почалася з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кілі, обурених спробою командування кинути флот в останній бій, щоб, пожертвувавши ним, домогтися вигідніших умов перемир’я.
• Перехід влади в Кілі в руки моряків та заснування ними першої в Німеччині ради викликав ланцюгову реакцію в усій країні.Влада вислизнула з рук уряду.
• 9 листопада 1918 р. рейхсканцлер Макс Баденський поспішив передати владу соціал-демократові Фрідріху Еберту і заявив про зречення кайзера Вільгельма ІІ, який втік до Нідерландів.
• Німеччину було проголошено республікою.
• 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН).
• Одночасно в країні набрав сили рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності.
• На чолі цього руху стояла група “Спартак”, члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.
• Почалася поляризація сил з очевидною перевагою в бік уряду. Перший всенімецький з’їзд рад у грудні 1918р. відмовився підтримати гасло “Вся влада радам!” і висловився за проведення виборів в Установчі збори, призначені на 19 січня 1919р.
• На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом із частиною “незалежних” намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід для відкритого збройного виступу їхніх політичних суперників.
• 12 січнясоціал-демократи придушили виступ комуністів і встановили повний контроль над Берліном.
• 15 січня було вбито Карла Лібкнехта і Розу Люксембург.Спробу комуністів прийти до влади збройним шляхом було ліквідовано.

 Веймарська республіка

• Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори.
• Установчі збори працювали в містечку Веймарі, що на півдні Німеччини.Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарської.
• Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи.
• Німеччина проголошувалася федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом.
• Фрідріха Еберта було обрано першим президентом.
• Другим і останнім президентом Веймарської республіки став 1925р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Економічний розвиток Веймарської республіки:

• Економічна криза була спричинена вимогами країн Антанти сплачувати неймовірно великі репарації.
• Спроба Франції і Бельгії шляхом окупації Рура (1923 р.) – промислового серця Німеччини – який дава 70% вугілля і 50% сталі, щебільш погіршило ситуацію.
• У Німеччині почалася небачена гіперінфляція: у середині 1922 р. долар коштував 10 марок, то через рік 1 млн марок. Значно знизилася заробітна плата – вона складала 40% від довоєнної. Безробіття сягнуло 6 млн чол.
• Запровадження плану Дауеса полегшило економічне становище країни. До 1929 р. Німеччина отримала 11 млрд доларів кридитів, що дало змогу відновити довоєнні економічні показники.
• За ці роки в економіці Німеччини сталися якісні зміни: відбулась докорінна модернізація виробництва, підприєництво охопило широкі верстви населення, Німеччина посіла перші позиції в автомобільній, авіаційній і хімічній промисловості. Заробітна плата зросла на 60%.
• На 1929 р. німецька економіка давала 10% світового виробництва і 12% світової торгівлі.

Зародження фашистського (нацистського) руху

• Фашистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни. Причинами його виникнення були реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського договору, соціальна незахищеність більшої частини населення внаслідок зростаючої післявоєнної розрухи, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.
• Націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння усіх фашистів, було утворено 1919 р. (до 1920 р. вона називалася Робітнича партія Німеччини).
• Через печний час лідером цієї партії став Адольф Гітлер.
• У 1923р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії («пивний путч»), але зазнали поразки. Все керівництво НСДАП опинилось у в`язниці.
• У в`язниці Гітлер написав книгу“Майн кампф” (“Моя боротьба”), в якій виклав основні програмні положення фашистського руху в Німеччині.

Криза Веймарської республіки. Прихід нацистів до влади

• Економічнакриза 1929-1933 рр.стала і кризою Веймарської республіки.
• На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась і широко розповсюджена думка про перегляд ганебної Версальської угоди.
• Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, передовсім, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи.
• Вплив партій, що виступали у підтримку Веймарської республіки, швидко падав, і 1932 р. вони вже репрезентували меншість громадян. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.
• Воєнно-промислова еліта використала свій вплив на президента Гінденбурга, щоби він вручив мандат на формування уряду Адольфові Гітлеру. 20січня 1933р. той став рейхсканцлером— керівником уряду.

 Становлення нацистської диктатури

• Доступившись до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини.
• Важливим етапом зміцнення влади Гітлера було знищення ним своїх політичних противників у партії. Лідер штурмовиків (СА) Ернст Рем виступав за продовження «націонал-соціалістичної революції», тобто за переділ власності в Німеччині, що могло позбавити Гітлера підтримки великого капіталу. Щоб розв`язати проблему кординально, Гітлер за допомогою охоронних загонів (СС) вніч на 30 червня 1934 р. фізично знищує керівників СА. Ця подія увійшла в історію під назвою «ніч довгих ножів»
• Гітлерупередали повноваження президента Гінденбурга, який помер 1934р. Так уся повнота влади в Німеччині опинилася в руках Гітлера. Було проведено адміністративну реформу, що ліквідувала земельні парламенти та органи місцевого самоврядування.
• Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників.
• У 1933р. вже формально було заборонено всі політичні партії‚ крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня.
• Було створено державну таємну поліцію (гестапо), а з 1933р. по всій країні з’явилися концентраційні табори для утримання в них усіх невгодних режимові людей.
• Було ліквідовано основні політичні права громадян— свободу слова, зібрань, недоторканність житла, таємницю листування.

Економічна політики нацистів

• Важливі зміни стались і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя, спершу— з метою виходу з кризи.
• На кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко скоротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію.
• Перегодом основну увагу було приділено прискореному розвиткові військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн до 15,5 млрд рейхсмарок у 1933-1938рр.
• Щоб не допустити знецінення їх та зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами і зарплатою та почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.
• Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою.
• Нацистьська держава встановила також контроль над ринком робочої сили і трудовими відносинами.
• До початку Другої світової війни економіка Німеччини кардинально змінилася. За збереження приватної власності було суттєво обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці заступила державна регламентація. Практично перестала функціонувати ринкова економіка.
• Весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939р. значно перевищувала його.
• Більш високі темпи відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризацією її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і свобод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства, шовіністичного розгулу і загальної підозріливості.

 Масове насильство. Репресії. Антисемітизм

• Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави (на 1933 р. в Німеччині проживало близько 500 тис. євреїв).
• Вже з весни 1933р. почався організований владою бойкот усіх установ, що належали євреям. У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та заборонили їм обіймати посади в державному апараті(«Нюрберзькі закони»).
• Змішані шлюби заборонялися. З 1939р. євреїв почали виселяти у спеціально відведені будинки і квартали (гетто).Їм не дозволяли з’являтись у громадських місцях, удаватися до багатьох видів діяльності, вони були зобов’язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку.
• Проти ночі з 9 на 10 листопада 1938 р. влада організувала єврейський погром («кришталеву ніч», коли було розбито й розграбовано єврейські крамниці, аптеки і т.ін.), жертвами якого стали десятки тисяч осіб.
• Нацизм прагнув встановлював контроль над свідомістю людей. Засоби масової інформації— друк, радіо— залежали від міністра пропаганди Й.Геббельса.

 Іспанія. Громадянська війна 1936-1939 рр.

 Влітку 1921р. в Іспанії розпочалася гостра політична криза. Вона була викликана поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). Правлячі партії та король втратили довіру населення.

У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, що його здійснив 13 вересня 1923р. генерал Мігель Прімо де Рівера.

Диктатура Прімо де Рівери

• Прімо де Рівера утворив військову директорію (хунту), яка заступила уряд, розпустив кортеси (парламент), ввів надзвичайний стан, призупинив дію конституції.
• Початок економічної кризи 1929-1933 рр. підірвав опору диктатури. Від неї відвернулася навіть армія, і 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера подав у відставку.
• У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки.

 Революція 1931р.

• 12 квітня 1931р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки.
• 14 квітня король АльфонсXІІІ утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою.
• Це була мирна демократична революція. Владу перейняв тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо.
• Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв низку законів, спрямованих на вирішення важливих проблем.
• Президентом обрали А.Самору.
• Було прийнято нову, демократичну конституцію. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувалися чернечі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію.Оголошено про проведення аграрної реформи (викуп державою у поміщиків землі і розподіл її серед селян).
• Нерішучість уряду у проведенні реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив на селян, привели до того, що на виборах 1933р. перемогли партії правого блоку.Вони згорнули проведення реформ. Баскам було відмовлено в наданні автономії. Проти противників уряду застосовувалася військова сила.
• Наприкінці 1933р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви.
• У 1934р. проти політики уряду розпочалися масові виступи населення. Каталонія проголосила свою незалежність, в Астурії спалахнуло збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил усі ці виступи було придушено.
• Не змирившись із поразкою, лівіусічні 1936р. утворили Народний фронт, який виступив із широкою програмою реформ.
• Програму було підтримано на виборах у лютому 1936р. Народний фронт прийшов до влади.
• Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. На чолі змовників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко.

 Громадянська війна 1936–1939 рр.

• Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко.
• Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії (з 20 тис. офіцерів на боці республіки залишилось лише 500), але авіація і флот залишилися вірними республіці. У країні почалася громадянська війна.
• Заколотові загрожувала поразка, але на допомогу франкістам прийшли Італія та Німеччина, які на літаках перекинули марокканську армію в Іспанію та надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських і німецьких військ узяли участь у війні на боці франкістів.
• Між 27 країнами було підписано угоду про невтручання в іспанські справи. Але Італія та Німеччина не збиралися цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало за різними оцінками від 35 до 42 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади.
• У 1936-1937рр. основні бойові дії точилися навколо Мадрида, але всі наступи франкістів було відбито.Не допомогла їм і “п’ята колона”(таємні прихильники заколотників) в самій столиці.
• 27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко.
• Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припинив постачання зброї, 1938 р. з Іспанії було виведено інтернаціональні бригади), 6 березня 1939 р. командувач оборони Мадрида полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у переговори з Франко. Спробу комуністів підняти повстання було придушено. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські війська.
• В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975 р.).

• 2017 Березень
• 2020 Березень